Природа скульптури загадкова та двоїста. Навіть невелика статуетка зберігає в собі і образ язичницького ідола, і пам'ять про дотик руки Бога, що створює з грудки глини першу людину. У ній сама одухотвореність здатна втілитись у важкому земному матеріалі. Ця двоїстість якнайкраще поєднується з тим, що може бути названо українським менталітетом. Свідомість нації, яка вже понад тисячу років тому проголосила своєю релігією християнство, але досі зберігає в пам'яті поколінь язичницькі ритуали та архаїчні традиції, найяскравіше виражає себе саме мовою скульптури. Можливо, саме це визначило місце, яке зайняв українець Архипенко у світовому мистецтві століття. Від того ж коріння живиться і сучасна скульптура України. Роботи Василя Бика чудово ілюструють цю тенденцію. Вони – плоть від плоті цього складного сплаву первісно – язичницько – християнської культури, у якому матерія одухотворена, а дух одягнений у зухвало матеріальну форму. Так, у “Трійці” пластичний вираз християнського символу віри знаходить своє втілення в давній архетипній формі піраміди, безтілесне стає ґрунтовним, а вислизаюче – монументальним. “Христос Великодній” – настільки ж стійкий, відчутний образ; з іншого боку, в ньому, в буквальному значенні, є “друге значення” – ця скульптура за бажання може перетворитися на дзвін, що споконвічно закликає людей до покаяння Господа. Подібна амбівалентність властива не лише релігійним роботам скульптора. Ось приклад із зовсім іншої сфери – мармуровий “Жіночий торс”. При фронтальному розгляді він втілює істинно язичницький бенкет плоті, що змушує згадати барокові зображення. Але почніть обходити скульптуру навколо – і ось вона вже витончено стоншується, набуває якогось нетутешнього, загадкового вигляду. Ще кілька кроків – і перед вами знову буйна гра земної краси. І ці перетворення можуть бути нескінченні. “Хранителька домівки і достатку” – інтерпретація стародавнього трипільського образу, від якої так і віє духом патріархального устрою. І тут же в статуетці “Елегантність” інший трипільський канон зображення викликає зовсім інші асоціації – тут, крім первісних Венер, згадуються роботи Архипенка бачиться вишуканий манекен у якомусь паризькому ательє мод початку століття. У “Жінці на пляжі” оживають і модель у стилі Рубенса, і радянські красуні початку 20-х років, і українська сьогоднішня базарна торгівка. І такий калейдоскоп образів викликає уяву практично кожна робота скульптора. Очевидно, що за цим стоїть не тільки багата уява автора, але й багатовікові традиції, на які спирається його мистецтво. Ці різноманітні витоки, які продовжують існувати паралельно в сучасній культурі України та живити її своїми соками, створюють цей своєрідний, химерний і живий сплав образів та форм.

Катерина Стукалова, мистецтвознавець

Стан закоханості володіє силою, що підкорює, бере в полон проти всіх доводів і смакових уподобань. Подібно до невідомої природи електрики цей імпульс створює сильне поле навколо себе. Творіння Василя Бика несуть у собі енергію кохання майстра. Василь відверто зізнається: “Багато художників зараз не цікавить натура, її пластика, а я просто насолоджуюся нею”. Важко не вірити авторові, дивлячись на його “Торси”, “Єву”, “Флору”. Його бронзова “Горда римлянка” несе стегна наче наповнену до країв чашу, “Коханка фараона” подібна до чаші родючості, пишнотіла ”Жінка на пляжі” – збентежена первісна Венера. “Жінка – це природа”, – зауважує Василь Бик. І він вивчає трепетно, відсторонено, пристрасно цю природу, втілюючи її в образі гордої дівчинки (“Прима”), самозабутньо закоханої діви (“Катерина”), царствено чуттєвої жінки (“Руса коса”). Але не тільки жива натура опановує любов художника. Ми вловлюємо аромат його захопленості пластикою скульптур Г. Мура, І. Мештровича, Г. Арпа, К. Танге, А. Архипенка. Вислизаючий слід, налаштування ока. Відточений пластичний код того чи іншого майстра Василь Бик знову повертає в натуру, занурює в її природну пульсацію, вибагливість, індивідуальність. Художник цінує матерію саму по собі, без її поривання в інші, надматеріальні стани, в безтілесне. Бронза, камінь дарують Василю можливість створити нове тіло, що повторює і змінює видимі форми. Фактурність матеріалу, його колір, тектоніка, структура можуть сприйматися у творах Василя Бика як явища самодостатні. Однак при цьому скульптура владно веде внутрішня потреба мімезису, створення чуттєво-реальних образів. Навіть у духовній тематиці художник пропонує нам матеріально-вагоме зриме втілення “Трійці”, “Христа”, “Святого сімейства”. У композиції “Діва Марія з сином” юний Христос стоїть перед сяючим сонцем лоном Марії. “Христос Великодній” перетворюється на дзвін, його важке порожнисте тіло можна наповнити потужним звуком. “Трійця” утворює тригранну гору-церкву, на якій тримається земна сфера, увінчана хрестом. “Трійця” як архітектура, надбудова, початковість, опора, кінцевий зміст. Три іпостасі єдиного бога втілені у бронзовому відпливі кольору землі. Віталізм, магнетизм матерії проступає у всьому, чого торкається рука скульптора. Василь Бик, народився в українському селі, у лоні пишної природи, у світі містичної казки. Потім був довгий шлях навчання у Києві, у художній студії, в Українській Академії Мистецтв. Ознайомлення з різними способами творчого розуміння світу, пластичними системами, художніми течіями. Рух безпосередньо у вигляді вибору, через інше – до себе. У душі художника зберігся міф про Русалочку, яка живе скрізь – у воді, в полі, в лісі, може будь-де наздогнати і полонити. Віддаючи сили свої каменю та металу, Василь Бик знову і знову потрапляє до любовних сіток Природи.

Ольга Лагутенко, мистецтвознавець.

ДУХОВНА І ЗЕМНА КРАСА У ТВОРЧОСТІ СКУЛЬПТОРА ВАСИЛЯ БИКА

Творчість Василя Бика можна було б справедливо назвати творчістю філософа. Через свої твори він намагається пізнати самого себе – творить сам себе! В них розкривається філософія життя мистця, його душа. Він, як і Гpигорій Сковорода, намагається знайти сенс і мету життя Людини у всесвіті. Вони ж, за словами самого мистця, полягають у тому, щоб бути джерелом світла й тепла, свідомістю й сумлінням цього світу.

Виняткове місце у творчості скульптора посідає Людина. Він звеличує у ній духовне начало, за яким вона є образом і подобою Бога, підносить його над матеріальними й тілесними стихіями та прагненнями. У творах мистця відображається цілий зріз життя Людини, в них  чітко прослідковується розуміння художником співвідношення духовного й тілесного (при цьому відчутна перевага надається духовному).

Василь Бик – художник від Бога, Людина з духовно багатим внутрішнім єством. У його скульптурних творах духовність, яка йде з середини та видихається, втілюється у найрізноманітніших образах. Наприклад, “Берегиня диво-квітки” (пісковик, дерево, 2008), присвячена видатній українській поетесі Ліні Костенко. Образ, цієї надзвичайної жінки, виношений мистцем роками, не випадково ототожнюється із квіткою лілії. Адже ”лотос білий-цвіт не цурається того, що з багнюки зріс”. Він як і поетеса, намагається витягнути з багнюки чистоту, непорочність, спокій та  підняти той надреальний пласт, який протягом життя доводиться підіймати жінці. Василь Бик у земних образах увічнює найпозитивніші людські прояви – материнство (“Жіночий торс-Зародження”,2000), дівочу грацію (“Прима”, 1995), молодість, юність (“Дівчинка з метеликом”, 2001), силу кохання (“Катерина” 1997), жіночу зрілість (“Жінка з вишнями”, 2001; “Та, що бере льон”, 2008), чоловічу мужність (“Хлопчик з ромашкою”, 1994) тощо.  Але зовнішня оболонка цих образів – лише форма, явище, а справжній зміст і сутність набагато глибші. В них, художник прагне передати внутрішній світ людини, образ її власного “я”. Адже тільки серце, внутрішнє єство є джерелом духовного життя людини, її сутністю!

У роботах Василя Бика закладені прості і зрозумілі істини – закони гармонії і краси. У них також багато символіки, адже у мистецтві, особливо у скульптурі, без символіки не можливо. Зокрема, улюблений символ мистця – трикутник – символ життя! Він, можна сказати, “переслідує” мистця: народився на Трійцю, у його роботах теж триєдина суть – пластика, символ та дух, що йде від неї. Зокрема, надзвичайно вдала робота мистця “Трійця” переповнена символікою: хрест – символ вічності, сфера – символ і модель світу, яку тримають Бог-Син, Бог-Отець, Бог-Дух та переплітаються в єдине ціле. Чи, наприклад, інші скульптури-символи: “Христос Великодній” (бронза, 1994), “Святе сімейство” (бронза, 1993), “Короновані Всевишнім” (мармур, 1999).

Окреме, особливе місце в творчості Василя Бика займає Богоматір. Скульптор неодноразово звертається до цього образу, наприклад “Діва Марія з сином” (бронза, камінь, 1992), “Діва Марія з сином” (дерево, 2006) та “Богородиця” (дерево, 2009). В обтічній формі Богородиці мистець доносить основну ідею християнського світу – самопожертву. Вона легко прочитується як в образі Милосердної Діви-Марії, так і в образі Христа-дитяти.                                         

Як бачимо, скульптурні твори Василя Бика є тим сердечним прагненням, що розкриває у пластиці силу краси вічності, ідею одухотворення, шлях до пробудження. Він, на власному прикладі натхненної творчості, несе у світ молитву до Людини. Він намагається осягнути розумом і серцем її красу як зовнішнього, так і внутрішнього світу та втілити у пластичних образах.

Ольга Денисюк, кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри мистецтвознавства та експертної

діяльності Державної академії керівних кадрів

культури і мистецтва (м.Київ)